Міністр оборони США Роберт Гейтс уміє відкрито висловлювати свою думку. Виступаючи в п'ятницю у Брюсселі, в ході свого останнього візиту в Європу в цій якості, Гейтс нещадно розкритикував НАТО.
Гейтс застеріг європейців, що у тому випадку, якщо вони не удосконалюватимуть свій військовий потенціал, більше витрачати на оборону і об'єднувати ресурси, НАТО як альянс чекає цілком реальна можливість втратити усіляке військове значення.
Європейці звикли до докорів Вашингтону. Вони звучали навіть під час холодної війни, коли континент був розділений між військами НАТО, що захищали Західну Європу, і військами Варшавського договору, що стояли напоготів в Східній Європі.
Тоді європейці, як правило, слухали Америку. Вони знали, що загроза реальна, і що їм не обійтися без американських військ. А в 1999 році, після чергових умовлянь, вони взяли участь у бомбардуваннях Сербії, щоб покласти край майже десятирічній громадянській війні і етнічним чищенням в колишній Югославії, на задвірках Європи.
Але тепер більшість європейських країн, окрім Британії і Франції, не бачать потреби у військовій силі. Схоже, вони не вірять, що військова сила може вирішувати конфлікти. І, незважаючи на теракти вересня 2001 р. в Сполучених Штатах, європейці не розділяють американське сприйняття загроз. На думку аналітиків, саме це підриває трансатлантичні стосунки.
США — глобальна держава, а Європа мислить регіонально і вважає, що вона оточена друзями, — говорить Маркус Каим(Markus Kaim), оборонний експерт з Германського інституту проблем безпеки і міжнародних відносин у Берліні. — США бачать, як ця демілітаризація підриває НАТО.
Лише 5 з 28 держав-членів НАТО — Сполучені Штати, Британія, Франція, Греція і Албанія — відповідно до раніше досягнутих домовленостей витрачають на оборону 2 відсотки свого валового внутрішнього продукту. Після падіння Берлінської стіни в 1989 році доля США у витратах НАТО на оборону перевищила 75 відсотків, а, між тим, в країні йде обговорення політично хворобливих скорочень бюджету і соціальних виплат, — заявив Гейтс.
Якщо ця тенденція, при якій європейці не готові брати на себе велику частину тягаря, продовжиться, то трансатлантичні стосунки чекають серйозні проблеми. Можливо, найближчими роками навіть не доведеться говорити про НАТО, — заявив Ендрю Михта(Andrew A. Michta), директор варшавського представництва фонду Маршалла Германия — США.
Сполучені Штати не змогли заручитися підтримкою НАТО при вторгненні в Ірак в 2003 році. Замість цього, їм довелося спиратися на різні коаліції добровольців, що підривало згуртованість альянсу. Розбіжності вдалося улагодити, оскільки європейці, хоч і неохоче, але продовжували допомагати Сполученим Штатам в Афганістані.
Більше того, Гейтс заявив, що його дивує, як НАТО зуміла не звернути з курсу в Афганістані при тому, що ця війна украй непопулярна в усіх європейських столицях. Чотири роки тому я і не розраховував, що альянс так довго проводитиме цю операцію на такому рівні, і, тим паче, що в 2010 році станеться істотне збільшення контингентів, — заявив він на зустрічі у Брюсселі.
Вражаючий контраст з нинішніми авіаударами по Лівії.
Хоча усі члени альянсу проголосували за місію в Лівії, участь в ній прийняла менше половини, і менш третини проявили готовність приєднатися до авіаударів, — заявив Гейтс. Йшлося про Північноатлантичну раду НАТО, а не про ООН, де Німеччина утрималася. Цю проблему він зв'язав з недостатністю військового потенціалу.
Бракує і політичної волі. Дійсно, Лівія — яскравий тому приклад. Вона показує, чому Сполучені Штати більше не можуть розраховувати на те, що європейці виконають усі їх прохання, і чому європейці не бажають користуватися військовою силою в якості інструменту зміни режиму.
Для НАТО Лівія — перша пост-афганская операція, — говорить Каим. — Європейці засвоїли уроки Афганістану. Їм все більше неприємно ідея державного будівництва за допомогою військової сили.
Гейтс розуміє цю різницю в підходах і зростаюче взаємне відчуження союзників. Він навіть не упевнений в тому, чи продовжать Сполучені Штати вірити і інвестувати в НАТО. Більше того, Гейтс — представник покоління, що виросло в роки холодної війни. На обох берегах Атлантики це покоління, що колись мало значний вплив, поступається місцем молодшим елітам, для яких трансатлантичний альянс представляє меншу цінність.
НАТО і трансатлантичні стосунки завжди викликали у Гейтса найбільший інтерес в його професійній діяльності, — говорить Стівен Фланаган(Stephen J. Flanagan), старший віце-президент вашингтонського Центру стратегічних і міжнародних досліджень.
Але нове покоління політичних лідерів в Сполучених Штатах не розділяє його досвід боротьби пліч-о-пліч з європейськими союзниками в роки холодної війни, — говорить він. — Вони схильні прагматичніше дивитися на ресурси, що виділяються на трансатлантичну оборону, ставлячи питання про доцільність таких інвестицій.
Як така, НАТО, ймовірно, виживе. Альянс продовжить бути корисним Сполученим Штатам, коли вони вибудовуватимуть нові коаліції добровольців. Він може згодитися, коли знадобиться надати легітимності майбутнім операціям. Але роль НАТО як центральній трансатлантичній організації, що керується єдиними цілями і спирається на солідарність усіх своїх членів, вже викликає сумніви.
Проте у цього може бути і світла сторона.
Сполучені Штати вже давно закликають Європейський Союз розробити власну політику безпеки, щоб європейці могли самі займатися своєю периферією, будь то Боснія, Молдавія, південне Середземномор'я, Білорусія, Україна або Кавказ. Поки ЄС демонструє дуже мало ознак стратегічного мислення, не кажучи вже про координацію у сфері оборони.
Саме тому в листопаді минулого року Британія і Франція уклали угоду про широку співпрацю у військовій області. Ця угода поставила під питання життєздатність і значущість політики ЄС в області безпеки і оборони, — говорить Клара Марина О'Доннелл(Clara Marina O'Donnell), експерт по обороні з лондонського Центру європейських реформ.
Інші європейські країни, за великим рахунком, не звернули уваги на цю угоду. Можливо, поступовий відхід Сполучених Штатів від європейських справ переконає європейців в тому, що їм потрібна довгострокова стратегія у сфері безпеки, гідна цієї назви.
