Задолбали ці послідовники Солженіцина і Сахарова. Учителі херови! Паскуда недороблена! Гордяться своєю приналежністю до еліти інтелігентського співтовариства, звисока учать нас як жити... (фото з поста Onlookerа )
.
А не пішли б ви в же***опу, пани викладачі! Чи не щодня скорботним натовпом пруться на могили вищезгаданих панів, де віддають хвалебні оди тим, що передчасно пішли у світ інший світлим умам варварської Росії. І де ж, дозвольте запитати, були світлі уми, коли країні дійсно потрібна була допомога? На заході, за зелені папірці обхаювали і країну, і народ, по - іншому бидло. Так, ми усі в їх розуміння тупе, вічно п'яне, таке, що валяється під огорожею бидло і дай їм волю, в усю б смугували батогами на стайнях. Деякі, не скажу безглузді, але наївні люди слухають ці розмови, широко розкривши рот від захвату і, не замислившись ні на секунду, беруться переробляти країну по вказаному напряму. У результаті отримали демократію із звіриним оскалом. Добре якщо це просто наївні люди, але частенько переділом займаються моральні виродки, зачатки совісті, що втратили навіть, і що дбають виключно про свою кишеню. Саме таких у верхах більшість. Підсадили Росію на нафтову голку. Нісенітниця. Вони самі глибоко і міцно на неї сели.
На початку дев'яностих тільки глухою не чув гучний ор про примусове вигнання з Союзу одного з вищезгаданих «світлих умів». Як він, принижений і ображений, обома ногами упирався в трап, щоб залишитися в гаряче улюбленій Батьківщині. Хрень найщонайповніша! Я той час не застав, а ось моя мати прекрасно пам'ятає усі попередні події. Як цей «товариш» писав тужливі листи в західні журнали, не забуваючи при цьому вилизувати дупу улюбленої партії. Як він, отримуючи «нобелевку» з горючими сльозами на очах віщав про свою нещасну долю. І коли, нарешті, отримав дозвіл на виїзд, з такою прудкістю мчав до літака, що навіть виділені для супроводу чекісти за ним не встигали.
А потім пішли «викривальні» інтерв'ю по усіх провідних американських телеканалах. Про те, що Радянський Союз відстала країна, що народ, що її, що населяє, суцільно брудне бидло, неосвічене і тупе, зовсім залякане тоталітарним ладом. І після кожного подібного виступу на рахунок світлого мислителя і борця за свободу падала чергова кругленька сума. І ця мерзота, з подвоєною енергією продовжував поливати брудом країну що перемогла фашизм, запустила в космос першої людини, годує так звані країни третього світу, з яких та ж Америка викачувала ресурси, нічого не даючи натомість.
Самі винні. Країна неляканих ідіотів. Слухає будь-яке марення, немов божому одкровенню. Звідки в нас ця невигубна звичка вірити у будь-яку нісенітницю, особливо, якщо її несе благовидий старець. Пам'ятайте відомого письменника, по першому каналу не так давно серіал по його роману гнали? Сидить цей стариган і з гіркотою віщає, як його, бідного і нещасного, «краснопузие» затискали, не друкували, а з виданого вирізували найкраще. Повірити можна, особливо у світлі останніх викриттів, але тоді встає інше питання: чому зараз, коли є свобода друку, не пише? Та тому що зараз він нікому на хрін не потрібний з явної слабкості текстів, а за радянських часів друкувався тільки тому, що встиг завести потрібні знайомства, комусь підносив пару пляшок коньяку, а десь і бабло в хід пускав, аби дістати заповітну книжечку члена Союзу Письменників. А потім, коли охочий до влади, мудак, що пропив мізки, благополучно розвалив могутню державу, зрозумів, що лафе прийшов кінець. Швиденько, в слід за іншими перекваліфікувавшись з «комуніста» в «демократа», почав кусати руку, яка колись його стерна. А ми віримо.
Ні, ребяти, пора видавлювати з себе звичку вірити усім, потрібно починати думати своєю головою. Так, складно, неохота, але потрібно, потрібно. Інакше так і не виберемося з гівна, в яке самі себе загнали.
(Витяг з роману Чаша нетерпіння)
