За найбільш новинними подіями, якими, безумовно, являються гойдалки в Сирте, довелися упустити дві важливі теми. Принаймні, позначу. Їх значення набагато серйозніше, ніж що відбувається зараз в Лівії, та пробачать мені захисники Сирта.
Перша новина - підготовка резолюції Радбезу по Йемену. Салех категорично не грає за наказаним йому сценарієм і випробовує терпіння США. Сил, засобів і можливостей вплинути на норовливого президента у Штатів прямо зараз немає, вірні нукери у вигляді йеменських бойових загонів Аль-Кайеди ситуацію розгвинтити не можуть, бійці шейха Садика - теж.
Тому Захід і США в першу чергу підключають новий інструмент тиску на Йемен. Саудитам це не подобається, оскільки не в їх інтересах виникнення неконтрольованого бедламу шиїта на своїх південних і практично незащитимих межах. Проте в інтересах США якраз дестабілізація - і в умовах хисткої рівноваги в Йемені одна-другая гиря, кинуті на ваги, можуть цю рівновагу зруйнувати. Не стану зараз детально описувати інтерес США в руйнуванні стабільності на півдні Аравії - рекомендую лише ще раз поглянути на карту полковника Петерса. Вона - не керівництво до дії, але дуже видимий напрям політики і інтересів США в регіоні Близького Сходу. Керівництво Саудівської Аравії напевно виклало цю карту на стелях у своїх спальнях малахітом і золотом - і тому з ранку заряджаються бадьорістю.
Друга важлива і дуже важлива тема торкається нас. Візит Путіна в Китай. Не знаю у кого як, у мене цей візит залишає обтяжливе враження. Якщо коротко - наше керівництво коливається, чиїм саме придатком воно хоче бачити Росію. Сам факт того, що робиться тяжкий вибір - у якої саме матки смоктати нашому теляті - мене особисто дуже пригноблює. Схоже, що нинішня еліта цілком змирилася з підпорядкованою роллю країни і просто маневрує, під кого вигідніше буде лягти. Це дуже велика тема, але схоже, однією фразою - навіть дуже спритною - ситуацію не опишеш. Напевно, треба буде пробувати викладати її шматками.
