Тепер через декілька місяців після подій на Манежній площі і мітингів «Досить годувати Кавказ»! у Росії настає кульмінація наступної передвиборної історії, яка, як і раніше зав'язана на Кавказі і «російському фашизмі». По старовинному звичаю, сезон розпочатий відстрілом, так званих «полковників ізгоїв» - на даний момент ним виявився Юрій Буданов.
Можна з упевненістю сказати, хто б не убив колишнього офіцера Буданова, визнаного військового зловмисника, даний випадок, очевидно, плесне ще бензину в злегка пригашене вогнище міжнаціональної «дружби» в Російській Федерації. Взагалі в нашій державі рідко з якого питання існує соціальний консенсус. Втім, відділення Кавказу від РФ дуже давно стало справою очевидною : як свідчать незліченні популістські опитування на цю гостру тему, безумовну безліч тих, що проголосували однозначно висловлюється «за». Скажімо, відповідне опитування видання «Новітній регіон» за грудень 2010 року. Результати, м'яко кажучи, не блищать новизною, і якими б то не було, нововведеннями - 73% респондентів з приблизно 11,5 тис. тих, що проголосували вітають відділення усіх без виключення північнокавказьких республік від Росії. Категорично немає усього 17%, інші коливаються.
Звичайно, можна провести ще сотні або тисячі опитувань, але підсумки значно не зміняться.
Перераховувати приводи, по яких безліч мешканців держави саме так вважає, безрезультатна. На думку правозахисників, це рецидив російського фашизму, на думку самих кавказців - прояв імперського, великодержавного шовінізму, а в очах звичайних росіян і цілого ряду інших народів Російської Федерації Кавказ дуже давно і тісно асоціюється із справжнісінькою «чорною дірою», куди неповоротно витікають мільярди бюджетних доларів, і звідки в якості експорту поступає кримінал. Але в той же час, якщо врахувати, що навіть в такій державі як Росія, де соціальне судження рівноцінно нулю, багатьох років існує подібне представлення, це свідчить про серйозність процесу, що відбувається. І рано або пізно, він прийме деякий справжній контур. Спростовувати це абсурдно, навіть якщо хочеться зворотного.
Захоплююче подивитися, що пропонує Кавказу, який вже дуже давно став самим проблемним регіоном Російської Федерації, Кремль. Які майбутні плани він з ним об'єднує, як він збирається вирішувати усі його питання? При уважному аналізі стає ясно, і це дратує, що ніяк. Скажімо, начальство Північнокавказького федерального округу і адміністрація президента РФ виходять з примітивного ні коли не з працюючого постулату, що заманивши в республіки Кавказу приватних інвесторів і додавши туди ще бюджетних коштів, войовничий регіон вдасться перетворити в результаті якщо не у благоденствуючу Швейцарію те, якоюсь мірою, в подібність Словаччини. Втім, інвестиціям потрібні поруки безпеки. У 3 сценаріях становлення Кавказу до 2025 р., які містяться в урядовій програмі, як буде вирішена ця заковика, немає ні слова. Іншими словами, мрійники з Москви і П'ятигорська, на жаль навіть не спромоглися над цим особливо морочитися.
В результаті виходить порочний круг - багатомільйонні інвестиції можуть вирішити завдання Кавказу, але інвестори туди не прагнуть, від того що це небезпечно, а навести порядок в кавказьких республіках федеральний центр не може або не хоче. Або не знає, як. Слідчий усі завдання останніх 10 років нехитро заливаються потоком бюджетних грошей. У 2010 році середній ярус дотационности суб'єктів федерації в республіках Кавказу склав 66%(лідери тут - Інгушетія 89% і Чечня 87%), а в чистому вигляді Російська Федерація вклала туди невимушено більше 6 млрд.(179 млрд. рублів - не враховуючи позабюджетних витрат). Це з урахуванням того, що доля СКФО в російському ВВП складає лише 2,1%, в загальноросійському об'ємі усіх податкових надходжень - менше 1%, зовнішньоторговельному циклі РФ - 0,4%.
Комічним є також і той факт, що із-за деградації державного апарату на Північному Кавказі Москва толком не має навіть первинної вузько статистичною інформацією про реальний стан економіки в регіоні. Легальна і рентабельна економіка на Кавказі фактично мертва, в республіках існує величезне безробіття, і при цьому одноразово там процвітає підпільна, тіньова і в той же час високорентабельна економіка, оцінити щорічний оборот якої практично немислимо. Зрештою тактика Москви останніх 10 років усього лише посилила існуючі проблеми Кавказу, перетворивши його на паразитуючий, утриманський регіон, еліти якого борються за розділення трансфертів з федерального бюджету. Частенько використовуючи підмогу бойовиків і терактів, що втім, вже нікого не вражає.
Тривожним дзвінком для Кремля і тих, хто упевнений, що подібну політику необхідно проводити і далі, являється той факт, що РФ просто фізично не «витягне» Кавказ в його поточному виді. У 2009-2010 р. президент Медведєв і міністерство фінансів неодноразово давали зрозуміти, що північнокавказьким республікам необхідно підвищувати свою самодостатність. І на 2011 р. намічено деяке зниження трансфертів з федерального бюджету в нерентабельні республіки регіону. Привід полягає в тому, що Росія - незважаючи на друге місце у світі за чисельністю мільярдерів, країна досить бідна, цілком залежна від кон'юнктури цін на вуглеводневу сировину. Окрім того, адже у Москви окрім Північного Кавказу, є безліч інших «планів», що вимагають значних інвестицій. Окрім проведення зимової Олімпіади в жаркому Сочі, безглуздого і абсолютно не потрібного саміту АТЭС у Владивостоку і так далі, величезні дотації федеральний центр планує виділяти цілому ряду сибірських регіонів, а також цілком містить «самостійні» Абхазію і Південну Осетію. Приміром, тільки в 2011 році Москва запланувала вкласти в Південну Осетію більше 200 млн.(при населенні республіки в 35 тис. чоловік). Ще необхідно не забувати про Пенсійний фонд, недобір бюджету якого вже другий рік підряд складає 1 трильйон рублів.
Виходячи з цього скорочення бюджетних виплат північнокавказьким республікам, неминуче. Але якщо воно станеться, то це приведе до чергового витка громадського колапсу, зростання тероризму і напруженості в регіоні. Можна припустити, що навіть до нової війни. У результаті знову виходить замкнутий круг.
Кавказ виграшний багатьом представникам урядової еліти, що постійно пропадають немов в «чорній дірі» величезні фінансові потоки приносять нечесним чиновникам божевільні бариші. Росія без коливання віддає Китаю острови розташовані на Амурі, величезна частина акваторії моря Баренцового сусідній Норвегії або вустами Дмитра Медведєвої пропонує заселити порожні території Далекого Сходу і Сибіру - японцями. Але коли мова торкається Північного Кавказу, то тут заради пари ні кому не потрібних клаптиків землі Москва готова плюнути навіть на схвалений в 1991-1992 р. країнами СНД теза про неподільність і непорушність меж колишніх республік СРСР. Виходить, що Кремль готовий тримати північнокавказькі республіки під своїм крилом до останнього бюджетного рубля, до останнього ні в чому не повинного солдата і дієздатного ще чекіста(що не достиг перебратися в затишний і спокійний Лондон). Доти, простіше кажучи, поки не впаде сама РФ.
З урахуванням подібного підходу можна сказати з упевненістю, що надії на яке-небудь конструктивне і виправдане рішення завдань Кавказу на даний момент у Росії немає. Винятковим методом, той, який був би теоретично здатний якось розв'язати той, що зав'язався гордіїв вузол являється поступова деколонізація Кавказу за прикладом поведінки Франції в Західній Африці. Тут необхідно виходити з того, що кожна з республік Північного Кавказу вже досягла деякої прийнятної стадії в становленні своєї державності, і вони цілком готові перейти до асоційованих стосунків з Москвою. А після цього - до формальної, а пізніше фактичної автономності. Подібний шлях виглядає цілком логічним, враховуючи, що значна частина населення Північного Кавказу не є прибічниками рішучого відділення від Росії.
Пропонований шлях розвитку стосунків на Кавказі передбачає передачу повноважень місцевим органам влади, деяку децентралізацію керівництва і, нарешті, застосування сучасних способів контролю і управління, ніж архаїчні взаємовідносини в морально застарілому форматі «вертикалі», які сьогодні існують.
Але в цьому питанні є і інша сторона медалі. Сьогодні деяка частина населення Кавказу прагне до відділення від Росії, але що станеться з їх бажанням бути самостійними, коли перекриється фінансовий потік з кишень росіян, коли вони будуть вимушені виживати самостійно без надії на міцне плече? Та сьогодні західні країни вкладають мільярди доларів в дестабілізацію обстановки на Північному Кавказі. Та ж Грузія отримує зброю із США як гуманітарну допомогу. Але це доки, коли все ж заокеанські друзі доб'ються свого, тобто сумнів в тому, що їх грошовий не вичерпається. А від того, що сьогоднішні друзі, завтра постоять на Кавказі свої військові бази простим кавказцям простіше жити не стане.
Автор Сергій Вознесенский
